Леся УКраїнка " В магазині квіток"

В магазині квіток

                                            

В великому місті в розкішну теплицю 

Дівчина прийшла молода, 

Бо серцем почула весну-чарівницю, 

Шуміла весняна вода. 

 І ледве струмки задзвеніли співочі, 

Пташки заспівали дрібні, – 

Вчувались дівчині веснянки дівочі, 

Ввижались діброви рідні. 

І ледве натуру зо сну зимового 

Збудив поцілунок весни, – 

Дівчина запрагнула рясту дрібного, 

Їй проліски снились ясні. 

Тепер вона тут, в сій розкішній світлиці… 

Ох, що се так серце стиска? 

Як душно, як тісно, немов у темниці! 

Сей пах, мов отрута яка! 

В теплиці між квітами скрізь походжає 

Грток панночок і панів. 

Дівчина кругом погляда, уважає, 

І погляд її посмутнів. 

Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула. 

«Чим можу панянці служить?..» – 

Зненацька чийсь голос дівчина почула, – 

То крамар паничик біжить. 

«Чи є в сій теплиці веснянії квіти?» – 

Питає дівчина його. 

«Аякже! є різні, – чим маю служити? 

Тут можна набути всього: 

Ось є гіацинти, нарциси і рожі, 

Азалії є запашні, 

Конвалії свіжі, фіалочки гожі…» – 

«Ні, пролісків треба мені!..» 

Здивовано глянув панич; зашарілось 

Дівчини обличчя бліде. 

«То панночці пролісків простих схотілось? 

їх в місті немає ніде! 

Тут тільки садові квітки». – «Дуже шкода». 

І вийшла дівчина смутна. 

«Тут міські розкоші! Тут міська вигода!» 

Вертає додому сумна. 

Зустрілась їй жінка, на плечах похилих 

Несе щось, убога така. 

«Чи купите, панночко, пролісків білих?» – 

Тремтить із квітками рука. 

«Звичайно! А звідки, я вас попитаю, 

Взяли ви сі квіти свої?» – 

«Та сила ж квіток тепер всюди по гаю! 

Се тут…» Та не чула її 

Дівчина. Згадала околиці рідні: 

Скрізь квіти, ряст, ясна роса… 

На проліски білі, на квіти лагідні 

Скотилася тихо сльоза…

У цьому творі розповідається про дівчину,яка зайшовши у крамницю де було багато різних квітів, дівчина хотіла прості проліски,почувши які квіти потрібно їй , крамар дуже здивувався і панночка аж поблідніла. Розчарована,поверталася додому  де зустріла стару жінку з білими пролісками,жінка сказала що пролісків у гаю дуже багато..Леся Українка зображує у цьому творі журбу дівчини за рідною землею,і які б розкішні не були квіти,квіти з рідного гаю,поля найрідніші!!!