Леся Українка " Досвітні огні"

 Досвітні огні

 Ніч темна людей всіх потомлених скрила 

 Під чорні, широкії крила. 

Погасли вечірні огні;

Усі спочивають у сні.

Всіх владарка ніч покорила.

Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі.

Щасливий, хто сни має милі!

Від мене сон милий тіка…

Навколо темнота тяжка,

Навколо все спить, як в могилі.

Привиддя лихі мені душу гнітили,

Повстати ж не мала я сили…

Зненацька проміння ясне

Од сну пробудило мене, –

Досвітні огні засвітили!

Досвітні огні, переможні, урочі, 

Прорізали темряву ночі,

Ще сонячні промені сплять, –

Досвітні огні вже горять.

То світять їх люди робочі.

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, –

Досвітній огонь запали,

 Коли ще зоря не заграла.

У цьому вірші Леся Українка сповненна невгасимої любові до Вітчизни та ненависті до гніту.Твір починається картиною ночі  в образі якої уособлено  самодержавство,яке не може побороти народ,котрий прагне волі.Поетеса бачить в простих людях невідому силу яка переможе над темрявою, і засвітить зорю вільного життя.