ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ (25 лютого виповнюється 140 років з дня народження Лесі Українки, видатної української письменниці!)
«Лесин рояль»
Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».
Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.
- Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.
- Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка.
Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.
Була зразком виняткової мужності
Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні».
«Треба нищити хижаків»
Лесин батько якось привіз з полювання малу кізочку, що відбилася від матері. 12-літня Леся взяла кізку під свою опіку і незабаром так приручила до себе, що та бігала за нею, мов собачка.
Підрісши, кізка вискочила з садиби в сусідній ліс і там її розірвали вовки. Довідавшись про це, Леся спочатку гірко плакала, а потім, блиснувши очима, скрикнула:
- О, я б сама задавила того вовка враз!
- А ти ж, Лесю, зауважив їй хтось, була завжди проти полювання та й взагалі проти вбивства звірів.
- Ні, ні, треба нищити хижаків, щоб вони не змогли нищити отакеньких, слабших за себе! – палко вигукнула дівчинка.
«Замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко»
Одного разу після літературного диспута якийсь пан-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка «витає над нами і не забруднює свої одежі в болоті життя».
Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла новоспеченого захисника «мистецтва для мистецтва» з ніг до голови і тихо сказала:
- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко над «болотом». Може, і не замочите своє вбраннячко.
Замовк панок, немов води у рот набрав.
Уміла осаджувати декого однією-двома фразами Якось багата колись поміщиця графиня спитала її:
-Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?
- А ось ви, графиня, всміхнувшись, відповіла Леся Українка, - не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює вас?
Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй:
- Ви, значить, малороска? - Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, - пожартувала Лариса Петрівна.
Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.
- Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.
- Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка.
Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.
Була зразком виняткової мужності
Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні».
«Треба нищити хижаків»
Лесин батько якось привіз з полювання малу кізочку, що відбилася від матері. 12-літня Леся взяла кізку під свою опіку і незабаром так приручила до себе, що та бігала за нею, мов собачка.
Підрісши, кізка вискочила з садиби в сусідній ліс і там її розірвали вовки. Довідавшись про це, Леся спочатку гірко плакала, а потім, блиснувши очима, скрикнула:
- О, я б сама задавила того вовка враз!
- А ти ж, Лесю, зауважив їй хтось, була завжди проти полювання та й взагалі проти вбивства звірів.
- Ні, ні, треба нищити хижаків, щоб вони не змогли нищити отакеньких, слабших за себе! – палко вигукнула дівчинка.
«Замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко»
Одного разу після літературного диспута якийсь пан-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка «витає над нами і не забруднює свої одежі в болоті життя».
Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла новоспеченого захисника «мистецтва для мистецтва» з ніг до голови і тихо сказала:
- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко над «болотом». Може, і не замочите своє вбраннячко.
Замовк панок, немов води у рот набрав.
Уміла осаджувати декого однією-двома фразами Якось багата колись поміщиця графиня спитала її:
-Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?
- А ось ви, графиня, всміхнувшись, відповіла Леся Українка, - не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює вас?
Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй:
- Ви, значить, малороска? - Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, - пожартувала Лариса Петрівна.
Немає коментарів:
Дописати коментар