Пам'ять і безпам'яття (доля рідних Лесі Українки)
Є в нашій літературі імена, що не потребують ні пишних шат
красномовності, ані високих означень та епітетів. Бо вони входять у
свідомість кожного з нас з самого малечку, як голос матері, як сонячне
світло, як подих рідних просторів. До них належить ім’я безсмертної
поетеси, нареченої іменем своєї землі – Леся Українка.
Лариса Петрівна росла і виховувалася у великій родині – мала трьох
сестер і двох братів. Мати і батько походили з давніх дворянських родів
Драгоманових і Косачів. Кожен з них був особистістю непересічною,
яскраво обдарованою. На жаль, доля цієї заслуженої перед Україною родини
лишилася поза увагою дослідників і біографів поетеси. На декого з них
було накладене довголітнє табу, припечене тавро емігранта-зрадника. А
час минав… Відходили з життя Лесині кревні, а з ними обривалися назавше
ті нитки, які зв’язували нас з живою пам’яттю про неї.
