Пам'ять і безпам'яття

                 Пам'ять і безпам'яття (доля рідних     Лесі Українки)

Є в нашій літературі імена, що не потребують ні пишних шат красномовності, ані високих означень та епітетів. Бо вони входять у свідомість кожного з нас з самого малечку, як голос матері, як сонячне світло, як подих рідних просторів. До них належить ім’я безсмертної поетеси, нареченої іменем своєї землі – Леся Українка.
Лариса Петрівна росла і виховувалася у великій родині – мала трьох сестер і двох братів. Мати і батько походили з давніх дворянських родів Драгоманових і Косачів. Кожен з них був особистістю непересічною, яскраво обдарованою. На жаль, доля цієї заслуженої перед Україною родини лишилася поза увагою дослідників і біографів поетеси. На декого з них було накладене довголітнє табу, припечене тавро емігранта-зрадника. А час минав… Відходили з життя Лесині кревні, а з ними обривалися назавше ті нитки, які зв’язували нас з живою пам’яттю про неї.

Фото  Лесі  Українки

 

Леся Українка  (1878..1879 роки)

 

Фільм про Лесю Українку

Фільм про Лесю Українку

 

 

Вірші  Лесі Українки  пам’яті Тараса Шевченка

 

Жалібний марш

 

[1888 р.]

                                                        

 Вмер батько наш!                              

Та й покинув нас!

Ох, і смутний настав час!

Сиротою наша мати зосталась!

Звідки ж тебе виглядати?

Чи по степах, чи по лугах шукати?
Чи сокола послати?

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ (25 лютого виповнюється 140 років з дня народження Лесі Українки, видатної української письменниці!)

«Лесин рояль»

Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».

Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.

- Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.

- Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка.

Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.

Проект "Літературний твір у моєму прочитанні"

Леся Українка "Метелик"

Метелик

 

Бідний нічний сірий метелик сидів в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дарма що не був він там самотнім– мав-таки сусіда; сусід той був лилик; та з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий собі, та до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, – сказано, нерівня!

Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, разливого світла не бачити. Правда, тут у льоху теє світло не дуже докучало, – а все-таки часами дехто надходив зо свічкою, навіть часом і над бочкою нахилявся, набираючи капусти, – і се було дуже прикро лиликові; коли б сила, він би теє світло крилами згасив навіки.

Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то єсть сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь, та не міг метелик і розібрати, що то воно таке теє світло і яке воно повинно бути.